ДІЛИМОСЯ ВІСТКАМИ ТА ДУМКАМИ...
Лютий, 2010

Коли цей випуск «Нашого Життя» вийде з друку, відповідно до усіх передвиборних політичних прогнозів, в Україні проводитиметься другий тур виборів президента, який має відбутися в лютому. І знову ми у діяспорі будемо чекати на результати з великими сподіваннями. Я впевнена, що ми усі пам’ятаємо, як ми прилинули до своїх комп’ютерів та радіоприймачів в очікуванні результатів перерахунку голосів після Помаранчевої революції у 2004 році. Протести, які відбувалися по усій країні, досягли своєї мети, коли Верховний Суд України скасував результати другого туру виборів і призначив повторне голосування. Проведене під ретельним наглядом українських і міжнародних спостерігачів, переголосування другого туру було визнане «чесним і вільним». Врешті-решт, народ сказав своє слово, і Віктор Ющенко був оголошений офіційним переможцем. З його інавґурацією 25 січня 2005 року Помаранчева революція закінчилася.

Одним з найважливіших інструментів впливу громадян на владу є вибори і голосування. Загальна декларація прав людини, одноголосно прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1948 році, чітко вказує, що прозорі та відкриті вибори є невід’ємними для забезпечення основного права громадян на «представницький» уряд. Роль вільних виборів у забезпеченні дотримання політичних прав людини і громадянина стала також і основою Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Европейської конвенції про захист прав людини. Та хоча право на вільне волевиявлення є загальновизнаним як одне з основних прав людини, для мільйонів людей у всьому світі воно дотримується не повною мірою. По всьому світу уряди змушені прикладати значні зусилля, щоб виконати вимоги Загальної декларації прав людини, пов’язані з вільними і справедливими виборами. Для того, щоб допомогти забезпечити цей процес під час виборів в Україні цього року, головні українські організації (наприклад, Світовий Конгрес Українців) організували свої групи спостерігачів.

Союз Українок Америки є аполітичною організацією, як це вказано у нашому статуті (і ми не можемо підтримувати жодного з кандидатів), проте ми беззаперечно підтримуємо ці основоположні принципи вільного волевиявлення. За останні п’ять років в Україні вже зроблено чимало. Звичайно, що багато чого ще належить зробити. Ми стали свідками кроків до відродження української національної свідомості, відновлення пам’яті про не завжди солодкі сторінки історії у країні, по новому віднайденої гордості за свою культурну спадщину та повернення героїв політичного минулого. Цей поступ став можливим тому, що громадяни України змусили всіх почути свій голос на виборах, під час протестів на Майдані у Києві. Сьогоднішній етап є важливим для розвитку України, оскільки їй ще реально загрожує реінтеґрація у стару радянську сферу впливу. СУА направив листа Лілії Григорович, голові Союзу Українок України, заохочуючи членок цієї організації скористатися їхнім правом голосу, висловити свою думку і не піддаватися загальній байдужості, яка може стати справді небезпечною під час цих виборів. Воля народу України має бути почутою, бо вона визначатиме майбутнє країни.

Ми часто визнаємо і пишемо про це у «Нашому житті», що дорога до Помаранчевої революції була вимощена багаторічною відданістю і жертовністю окремих людей, які опиралися радянській системі. У 2010 виповниться 40 років з дня смерті однієї з цих мужніх борців – Алли Горської. «…Постсталінський період, зокрема, початок 1960-х, відзначився відродженням прагнення до свободи серед молодого покоління. Це явище виникло, як фенікс з попелу минулого, серед так званих «шестидесятників». ...» (Життя Алли Горської у «Сучасна українська жінка: її роль у русі опору» Наталії Пазуняк, 1977).

Алла Горська народилася у 1929 році у Ялті. Вона закінчила Київський художній інститут, де спеціалізувалася в жанрі живопису. В дитинстві вона не отримала українського виховання, тому прийшла до розуміння своєї ідентичності вже у дорослому віці. В той час вона активно займалася живописом і незабаром стала лідером серед молодих художників, які боролися за права інтелігенції, що зазнавала переслідувань. Вона стала одним із засновників і активним членом Клубу творчої молоді. У 1962 році, разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком, вона виявила місця поховання розстріляних НКВД у Биківні та на Лук’янівському і Васильківському кладовищах під Києвом. У 1964 році Горська у співавторстві з кількома іншими художниками створила вітраж для фойє Київського університету. На вікні був зображений Шевченко, який захищав жінку, що символізувала Україну; зображення супроводжувалося цитатою: «Возвеличу, малих отих рабiв німих! Я на сторожi коло їх поставлю слово». КДБ швидко знищив вітраж через його «ідеологічну непослідовність». У 1965 році багатьох друзів і соратників Горської було заарештовано, і вона почала активно брати участь у русі опору. Вона відкрито направляла заяви-протести проти арештів державному прокуророві. Висловлюючи свої власні цінності та переконання, Алла Горська зазнала роки переслідувань з боку КДБ, і, зрештою, була вбита у 1970 році, припускають, що за наказом КДБ. Алла залишається символом мужності та сили характеру української жінки і визначною фіґурою «шестидесятників».

Маріянна Заяць,
голова СУА

Дорогі читачі!

 

З глибоким сумом і жалем повідомляю, що несподівано відійшов від нас незабутній Ярослав Куровицький – найдорожчий чоловік пані Ірини Куровицької, Почесної голови Союзу Українок Америки.

Упродовж дев’яти років головування пані Ірини в СУА він завжди підтримував її або своєю особистою присутністю, або ,,часами за кулісами”. Пан Славко був на кожній Конвенції СУА, на бaгатьох конференціях, навіть гостив Головну Управу щорічно в своєму домі. Він відповідав на електронні повідомлення і телефонні дзвінки, що стосувалися різних справ пані Ірини – все це робив з гумором, усмішкою і добрим словом. Він знав про нашу організацію більше, ніж багaто наших членів. Завжди відбувалися корисні дискусії з паном Славком. Він був цінним дорадником для союзянок, а особливо для своєї коханої дружини – відданий чоловік, ніжний товариш і щирий дорадник пані Ірини. На останній Конвенції СУА в 2008 році, в Детройті, пан Славко був удостоєний грамоти вдячності від Головної Управи СУА. Пан Славко підтримував пані Ірину у всіх її важливих завданнях – чи то в СУА, чи в СФУЖО, чи в Національній Раді Жінок США, чи в Міжнародній Раді Жінок, чи в Організації Об'єднаних Націй. Він явно гордився всіма досягненнями своєї дружини упродовж багатьох років. Спасибі, пане Славку, за Вашу самовідданість і щедрість.

Нехай пам'ять про його багате життя, про його доброту і щире серце полегшить горе пані Ірині в цей важкий час жалоби.

Від імені Головної Управи та всіх членів Союзу Українок Америки висловлюю шановній пані Ірині та її родині глибокі щирі співчуття.

Вічная пам’ять!

Маріянна Заяць,
голова СУА.